Історія монастиря в Підгірцях
Ні для кого не є секретом те, що Підгорецький монастир є місцем, де можна добре відпочити, провести реколекції та насолодитися прекрасним краєвидом, який манить своїм чаром вічності. Саме тут, у цьому відлюдному місці здавна з’явилися перші ченці, які бажали героїчною посвятою у спокої серця вправлятися у монашому подвизі.
Перший монастир постав у південно-західній околиці старовинного міста Пліснесько, про який згадується у «Слові о полку Ігоревім» та інших тогочасних літописах. Традиційно появу монастиря завдячують княжній Олені, сестрі Всеволода, князя Белзького. Однак з огляду на час заснування першої церкви (1180 р.) не має точних відомостей про це. Відомо тільки, що наземний монастир було побудовано у ХІІІ столітті, а у 1241 році обитель разом з містом Пліснеськом була зруйнована.
Отож, про якісь детальні відомості про монастир у середньовіччі не можемо говорити. Відомо тільки, що церква Преображення Господнього, збудована за часів княжни Олени, простояла аж до 1706 року. У 2009 році під час розкопок було віднайдено залишки цього храму. Крім того, зараз у храмі існує мармурова табличка з написом латинською мовою, який перекладається як: «Благодатна княжна Олена, дочка князя Всеволода, року 1180 цей монастир вперше заснувала».
Вже у 1583 році сюди приходить вихованець Афону – монах Зосима, який починає другий етап історії Підгорецького (знаного у народі як Пліснеського) монастиря. У літописі обителі читаємо, що день і ніч він служив Богові у молитві, а житло його було у землі, коло криниці. Чернець мудро навчав своїх співбратів і сподобився від Бога благодаті побачити свою смерть. Ще за його життя до монастиря горнулися чимало вірних з дальших та ближчих околиць. Молитва і святість життя брата Зосими поклали початок майбутнім чудесам, які діялись на цьому місці.
Опісля монаший подвиг у цьому місці продовжує диякон Созонт зі своїми співбратами. Тепер шлях цих ченців простягався вже з Манявського скиту. Як читаємо в літописі: «И разгорѣся душею, возлюбы сіе мѣсце святое, изволи жити на нем любезно». Відроджений монастир підтримала родина Даниловичів, що мала за своє родове помістя Олеський замок, та долинський староста Станіслав Конецпольський. В цей період часто траплялися пожежі. Підгорецький монастир також не був винятком, адже потерпів два рази. Крім того, турки неодноразово здійснювали набіги на ці землі - у 1672 році один із татарських загонів розорив монастир. А вже через 15 років, хоч турки оточили обитель, однак не наважилися на штурм.
Ці події пояснюють часту перебудову монастиря. Зокрема, Божа благодать і праця настоятеля Іллі Гостиславського спричинилися до появи храму Благовіщення Пресвятої Богородиці, трапезної, нових келій, господарських приміщень та оборонної стіни навколо монастиря. В той час у монастирі перебувало близько 20 ченців. У 1664 році Луцький єпископ офіційно затвердив устав і правила Підгорецького монастиря, а також два Храмові Празники: Преображення Господнього та Благовіщення Діви Марії. Тогочасний монастир (1659-1665 рр.) знаходився вище існуючого теперішнього місця розташування, значною частиною на території сучасного монастирського цвинтаря.
На даний час монастир зберіг лише один храм Благовіщення Діви Марії. Його унікальність полягає у цікавому дизайні та збереженому стилі бароко. Головний вівтар був спроектований відомим архітектором Павлом Гіжицьким у 1754 році. При малярській праці іконостаса трудилися ченці Почаївської іконописної майстерні. Праворуч у храмі можна зауважити високу проповідальницю з бароково-динамічними скульптурами Трьох Святителів, серед яких особливо помітним є св. Василій Великий. У 1708 р. біля храму з каменю побудовано дзвіницю, на якій встановили 25 дзвонів. На щастя монастир і храм не закрили під час релігійної реформи цісаря Йосифа І, адже ченці активно трудились на парафії у сусідньому селі Голубиці. У 70 – 80 роки XVIII ст. у монастирі знаходились філософсько-богословські студії. Крім того, на кінець XVII – 2 половині XVIII ст. тут діяла василіянська мистецька школа. Вже у ХХ столітті протягом недовгого часу у монастирі діяв також новіціят Згромадження Сестер Мироносиць на чолі з о. Юліаном Дацієм, ЧСВВ.
Монастирська бібліотека, згідно реєстрів книг, нараховувала на 1699 рік 74 томи різноманітних рукописних і друкованих книг церковно-слов’янською, українською, польською, латинською та грецькою мовами. В арсеналі бібліотеки не були виключно книги з філософії чи богослов’я. Ця бібліотека нараховувала ще й інші примірники з історії та природничих наук, а також інші унікальні твори і була місцем для наукових досліджень письменника Івана Франка. Сьогодні її частина зберігається у центральному історичному архіві м. Львова.
Але не менш важливою сторінкою в історії монастиря була молитва за упокій Тараса Григоровича Шевченка. У березні 1861 року ченці з Підгірців першими в Україні пошанували пам’ять Великого Кобзаря після його смерті у Санкт-Петербурзі. Це ми довідуємося із «Пом’яника» обителі, коли житель міста Золочева прийшов прощею до монастиря, щоб подати на Літургію за упокій. Цей факт унікальний, адже українські землі були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями і серед таких обставин було важко виявляти свою національну самосвідомість. Через спротив влади не було мови про те, щоб відкрито вшанувати пам’ять відомих українських діячів. Саме тому запис у «Пом’янику» Підгорецького монастиря є яскравим символом єдності мешканців Наддніпрянщини і Галичини як єдиного українського народу.
Згадуваний вище «Пом’яник» показує різнорідність та чисельність вірних, які прибували до Підгорецького монастиря не тільки з Галичини, але з-за її меж. Історична тяглість Пліснеського краю засвідчує релігійний дух та унікальність місця, де розташований Підгорецький монастир оо. Василіян. Активний розвиток цього відпустового місця припадає на 20 – 30 роки XX ст. Тут щорічно відбувалися багатолюдні відпусти.
У часописі «Місіонар Серця Христового» за 1938 рок знаходимо опис величавого дійства з нагоди 950-ліття Хрещення Русі-України, яке відзначалося у Підгірцях. Відбувалося це 18-19 серпня, а Божественну Літургію очолив Преосвященніший владика Іван Бучко. Розпочалося свято із урочистого внесення до храму Чудотворної ікони. Опісля відбувався Молебень і чування, де цілу ніч люди приступали до Святої Тайни Сповіді. Вже з настанням ранку людей надходило все більше і більше, досягши близько 70 тисяч осіб, які зібралися на полях та площі перед монастирем, де відбулась урочиста Божественна Літургія. Автор статті розповідає, що це був чи не найбільший празник у Підгірцях перед Другою Світовою Війною.
У 1946 році Василіянський монастир ліквідували, а отці й брати монахи рішенням Радянської влади піддали арешту та засланням. Однак у монастирській церкві, попри спротив та обмеження влади, ще довший час відправлялись Божественні Літургії. Радянська влада перетворила монастир на туберкульозний санаторій. У 1989 році у храмі вперше після закриття була відслужена Різдвяна Божественна Літургія. А через два роки, на свято Благовіщення Діви Марії, ікона повернулася до своїх господарів – отців василіян. Згодом вона була відреставрована та розміщена над вівтарем.
Сьогодні, як і впродовж своєї історії, Підгорецький або, як ще його здавна називають, Плісенський монастир притягає багатьох паломників. Одні приходять сюди помолитися біля чудотворної ікони, інші – приступити до Святих Тайн Сповіді та Євхаристії, зачерпнути чистої і прохолодної лісової води, набратися духовного запалу під час реколекцій або просто побути у тишині з Богом серед неймовірно красивого пейзажу тутешніх лісів.
